Розташування Глухова між Путивлем, Новгород-Сіверським та Родичевським археологічним комплексом – великими центрами сіверян, та його назва свідчать про те, що місто виникло як опора Київської влади на околиці сіверянських земель.

Перша писемна згадка про Глухів розкриває один із епізодів зрослої агресивності північно-східної Русі. Літописні сказання говорять про те, що в 1152 році князь суздальський Юрій Довгорукий з синами і ростовцями запросив до співучасті у поході проти Великого князя київського Ізяслава Мстиславовича, який зруйнував його містечко Остер, князя рязанського Ростислава Ярославовича з братами і полками. “І поідоша на В’ятич і взяша їх: також на Мценськ, да на Спаш, да на Глухов, ту і сташа”. (с.9)

Про значущість міста говорить і той факт, що вдова чернігівського і Великого київського князя Всеволода Ольговича, Марія Мстиславівна, в 1169 році жила в Глухові і мабуть виконува управлінські функції.

Ще до нашестя на Русь монголо-татар місто стало центром Глухівського княжого уділу. До складу уділу входили волості-сотні з селянами. Через нього проходили торговельні шляхи сіверян з полянами, древлянами, в’ятичами радимичами, угро-фінами.

Ослаблена князівськими усобицями Русь в ХІІІ ст. стала здобиччю монголо-татар, котрі руйнували й палили міста, брали в полон їх жителів. В 1238 році вони вторглися на територію Сіверської землі. Глухів був захоплений татарами, але не зруйнований ними. В літописах про облогу або здачу міста нічого не говориться, тільки сказано, що в 1239 році, спустошивши Чернігів, ординці взяли в полон майже дев’яностолітнього єпископа Порфирія і “жива ведоша з собою в Глухів, і звідти пустіша його”.

Місто Глухів з його землями стало податково-данинною одиницею, яка входила до Чернігівської тьми. Глухівським уділом володіли нащадки князя чернігівського Михайла Всеволодовича, стаченого в Золотій Орді за непокору. (с.10)

З книги Бєлашова В.І. “Глухів – столиця Гетьманщини (До “Глухівського періоду” історії України (1708 – 1782 рр.)). – Глухів: РВВ ГДПУ, 2005. – 220 С.