Наша історія 1352-1635

Користуючись ослабленням руських земель, литовський Великий князь Ольгерд рішуче проголосив, що “вся Русь просто повинна належати литовцям”. Литовські князі захищали міста від набігів ханів і не перешкоджали їх самобутньому життю. Жителі Глухова все ще платили татарщину, але збором цієї данини розпоряджалися вже не ханські баскаки, а литовці.

Влітку 1352 року зайшла із Західної Європи чума і вперше охопила великі райони Руської землі. “В Глухові ж тоді ні одна людина не залишилась, всі ізомроша…” Цього ж року Глухівський князь Симеон Михайлович зміг переселитися в Новосіль і став називатися князем Новосільським. (с.12)

Центр історичного життя князівства поступово переміщується на північ, у лісисті землі в’ятичів. У 1380 році, під час Куликовської битви, представник гілки глухівських князів Степан Новосільський своєю хоробрістю врятував Великого князі Дмитра Донського від неминучої загибелі. “Великого князя між простими воїнами збили з коня; він сів на другого; погналися за ним, знову збили його з коня; нанесли декілька ударів по доспіхах. Князь Новосільський обороняв його. Дмитрій ледве пробився до лісу, сховався під гілками зрубаного дерева і лежав як мертвий”. (с. 11)

Адміністративні, культові і кріпосні споруди періоду Глухівського удільного князівства не збереглися. Їх залишки знаходяться в землі і чекають своїх дослідників.

Тільки у ХVІІ ст. в південноруських літописах з’явились свідоцтва про набіги татар на Глухів у 1605 і 1606 роках. У 1606-1607 роках жителі міста разом з селянами та козаками брали участь у Селянській війні під проводом І.Болотникова.

У 1618 році за умовами Деулінського перемир’я, укладеного після чергової війни Речі Посполитої з Росією, Глухів відходить до Польщі. Він стає прикордонним з московськими землями і до того ж торговельним містом “дикатусу Чернігівського”, управління котрим було доручено каролевичу Владиставу. У передбаченні подальшої боротьби Польщі з Росією Глухів під польською владою особливо інтенсивно укріплювався і заселявся.

Фортифікаційні роботи, проведені у Глухові близько 1635 року під керівництвом Новгород-Сіверського старости, польського магната князя Пісочинського, перетворили “старосвітське городоще” в значну військову фортецю з нижнім і верхнім валами та ровами.

Від Польщі Глухів одержав Магдебурське право, наданням якого вводилось міське самоуправління західноєвропейського типу. Воно було надано з метою прискорення економічного зростання міста і збільшення в ньому числа ремісників. В місті встановлювався власний суд. Жителі одержували різні пільги відносно промислів і торгівлі. (с. 15)

З книги Бєлашова В.І. “Глухів – столиця Гетьманщини (До “Глухівського періоду” історії України (1708 – 1782 рр.)). – Глухів: РВВ ГДПУ, 2005. – 220 С.

Як Глухів став податково-данинною одиницею

Розташування Глухова між Путивлем, Новгород-Сіверським та Родичевським археологічним комплексом – великими центрами сіверян, та його назва свідчать про те, що місто виникло як опора Київської влади на околиці сіверянських земель.

Перша писемна згадка про Глухів розкриває один із епізодів зрослої агресивності північно-східної Русі. Літописні сказання говорять про те, що в 1152 році князь суздальський Юрій Довгорукий з синами і ростовцями запросив до співучасті у поході проти Великого князя київського Ізяслава Мстиславовича, який зруйнував його містечко Остер, князя рязанського Ростислава Ярославовича з братами і полками. “І поідоша на В’ятич і взяша їх: також на Мценськ, да на Спаш, да на Глухов, ту і сташа”. (с.9)

Про значущість міста говорить і той факт, що вдова чернігівського і Великого київського князя Всеволода Ольговича, Марія Мстиславівна, в 1169 році жила в Глухові і мабуть виконува управлінські функції.

Ще до нашестя на Русь монголо-татар місто стало центром Глухівського княжого уділу. До складу уділу входили волості-сотні з селянами. Через нього проходили торговельні шляхи сіверян з полянами, древлянами, в’ятичами радимичами, угро-фінами.

Ослаблена князівськими усобицями Русь в ХІІІ ст. стала здобиччю монголо-татар, котрі руйнували й палили міста, брали в полон їх жителів. В 1238 році вони вторглися на територію Сіверської землі. Глухів був захоплений татарами, але не зруйнований ними. В літописах про облогу або здачу міста нічого не говориться, тільки сказано, що в 1239 році, спустошивши Чернігів, ординці взяли в полон майже дев’яностолітнього єпископа Порфирія і “жива ведоша з собою в Глухів, і звідти пустіша його”.

Місто Глухів з його землями стало податково-данинною одиницею, яка входила до Чернігівської тьми. Глухівським уділом володіли нащадки князя чернігівського Михайла Всеволодовича, стаченого в Золотій Орді за непокору. (с.10)

З книги Бєлашова В.І. “Глухів – столиця Гетьманщини (До “Глухівського періоду” історії України (1708 – 1782 рр.)). – Глухів: РВВ ГДПУ, 2005. – 220 С.

Про древню історію міста

Вперше територія, що входить у теперішні межі Глухова, була заселена у бронзовому віці. Архелогічні знахідки в урочищі Борок, передмістях Радіонівка, Красна Гірка датуються ІІ тис. до н.е. – початком І тис. до н.е. Вони свідчать про досить широку щільність заселення і інтенсивне життя на території сучасного міста.

Розселення слов’янських племен привело до закріплення частини з них на Глухівщині. Мабуть, в останній третині І тис. н.е. і виникає укріплене Глухівське городище. Розташоване у лісовому і болотистому районі, воно перетворилось у велике місто Посейм’я, одержавши назву від слів праслав’янської мови “gluhъ”, старослов’янської “глоухъ”, давньоруської “глухый”, що першопочатково значило: оточене лісами і водами, важкодоступне місто.

Округа Глухова почала заселятися з часів пізнього палеоліту (приблизно 13 тис. років до н.е.). Городища використовувались для захисту від зовнішніх та внутрішніх врогів і відігравали важливу роль у тодішніх торговельно-економічних зв’язках. По річці Есмань вели торгівлю іранські, слов’янські та інші купці. В перекладі з іранської Есмань означає “прекрасний шлях”. Торгівля по ній здійснювалась майже в усі пори року, бо річки використовувались як санні шляхи і взимку. Племена іранців ще до початку нашої ери досягли течії Сейму, а Подесення до І-ІІ ст. становило прикордонну смугу між іранцями, балтами і угро-фінами.

За свідоцтвом літописного зводу “Повісті минулих літ” в 988 році князь Володимир повелів “Ставити міста по Десні і по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні… І від них населив гради, так як була війна з печенігами. І воював з ними, і перемагав їх”. Ці повідомлення наштовхують на думку, що заснування Глухова можна віднести до 988 року. Однак вона позбавлена точних історіографічних, часових і географічних посилань. Будуючи нові і укріплюючи старі міста князь Володимир одночасно здійснював і процес християнізації.

Археологічно встановлено, що будівництво міст в процесі християнізації в першу чергу відбувалось в двох напрямках. Перший – Чернігів – Седнів (літописний Сновськ) – Стародуб. В цьому регіоні ще виділяється напрямок Чернігів – Сновськ – Новгород-Сіверськ на Десні. Другий напрямок простежується з району Переяслава на Курськ. І тільки коли були взяті у “кліщі” внутрішні райони розселення сіверян, почалося будівництво нових міст на цій території. Отже, вони будувались не лише для захисту від ворогів, але й для поширення християнства.

Глухів, через його близькість до земель печенігів і половців, рано звернув увагу князів і по можливості був укріплений від вторгнень кочових племен. З цього часу, мабуть, змінюється і перпшопочатковий зміст назви міста, набуваючи значення “міцного”, “непробивногог” в обороні. В історико-церковній літературі Глухів згадується під 992, а в літописах під 1152 роками. Перша дата наведена в книзі “Картини церковного життя Чернігівської єпархії із ІХ-вікової її історії”.

За літописними даними, які дійшли до нас, за ІХ-Х ст. згадується на Чергігівщині лише три міста: Любеч, Чернігів і Переяслав. Згадок про Глухів у них немає. Однак створення окремої єпархії, яка включала в себе тільки ці міста, навряд чи було б можливим. Всього ж анонімний Географ Баварський згадує в другій половині ІХ ст. більш як про 300 міст і поселень Сіверської землі.

Знайдений на території міста Веригинський скарб, датований Х-ХІ ст., результати археологічних досліджень підтверджують існування поселення на території міста в цей період.

З книги Бєлашова В.І. “Глухів – столиця Гетьманщини (До “Глухівського періоду” історії України (1708 – 1782 рр.)). – Глухів: РВВ ГДПУ, 2005. – 220 С.

Унікальна Україна. Про Глухів на телебаченні

Aside

Відеоматеріали
Наше невелике місто іноді сатє темою для обговорення на телебаченні
Виробництво “Медіа дом Рава”. Автор ідеї Дмитро Вітик, ведучий Роман Маленков, сценарій Олега Години та Романа Маленкова.

http://www.youtube.com/v/qX-0Cq_sV0I
\
\
\
\
\
\
\
\
\
\

Юні таланти – незалежній Україні

         До 20-річчя проголошення незалежності України у центральній залі міського краєзнавчого музею відкрита  перша персональна художня виставка Олени Пендюриної з міста Шостка. Олена – ровесниця нашої молодої держави, у березні їй виповнилося рівно 20 років. Презентація зібрала багато прихильників юного таланту. Присутня на заході заступник міського голови  Ірина Терещенко висловила також немало теплих слів на адресу „іменинниці”. Увагу відвідувачів привертають види Києва, Шостки, Глухова, численні натюрморти. Авторка створила на своїх полотнах дійсно чудовий світ. Світла аура виставки юного таланту надихає на думки про прекрасне і вічне, сприяє злету мрій. Всіх поціновувачів прекрасного міський краєзнавчий музей гостинно запрошує відвідати виставку щодня, крім неділі та понеділка, з 8.00 до 16.00.

\

\\

\

\

\

\

\

\

\

Юні таланти – незалежній Україні

До 20-річчя проголошення незалежності України у центральній залі міського краєзнавчого музею працювала кілька тижнів перша персональна художня виставка Олени Пендюриної з міста Шостка. Олена – ровесниця нашої молодої держави, у березні їй виповнилося рівно 20 років. Презентація зібрала багато прихильників юного таланту. Присутня на заході заступник міського голови  Ірина Терещенко висловила також немало теплих слів на адресу „іменинниці”. Увагу відвідувачів привертають види Києва, Шостки, Глухова, численні натюрморти. Авторка створила на своїх полотнах дійсно чудовий світ. Світла аура виставки юного таланту надихає на думки про прекрасне і вічне, сприяє злету мрій.