Легенда про те, що ми живемо на хресті

З давніх часів з покоління в покоління в нашому краї передавалась легенда про те, що ми живемо на хресті і тому навіть в найважчі часи з нами нічого страшного не відбудеться. Переживемо будь-які лихоліття.

На початку ХХІ ст. один з місцевих краєзнавців Віктор Сєрих спробував знайти пояснення цій легенді. Він позначив на карті місця розташування святих місць: монастирів, святих криниць, місць появи чудотвориних ікон. З’єднання цих місць лініями отворило православний хрест, на вертикальній лінії якого розташовані два найдавніший міста нашого краю Глухів та Путивль. Праворуч (на одній з горизонтальних ліній хреста) розташований відомий монастир Різдва Пресвятої Богородиці Глинська пустинь, який було засновано в ХУІ ст. на місці появи чудотворної ікони. Ліворуч по цій же лінії – відома своєю цілющою водою Дубовицька криниця, що виникла на місці появи ще однієї чудотворної ікони. Це – основна горизонталь.

Вище від с. Шевченкове через Глухів до Лисої гори – верхня горизонталь. На Лисій горі, яку деякі дослідники вважають язичницьким капищем, встановлено пам’ятний хрест на честь отця Антонія, якого любили і поважали.

Основа хреста – «Голгофа» пролягає по р. Сейм через Путивль, де розташований Молчанський монастир.

Православна перемичка хреста проходить через с. Будищі, де був розташований Петропавлівський монастир та Софронієву пустинь – ще один монастир, який розташований біля с. Нова Слобода Путивльського району.

Ще один цікавий факт – в радіусі 40 км в різні часи існувало 7 монастирів. На сьогодні 3 з них діючі. Крім того відомо про появу 5 чудотворних ікон.

Легенди Барвінкової гори

На Глухівщині збереглись легенди, пов’язані з Барвінковою горою. Розповідають, що давно тут жив народ і керувала ним цариця, яка мала десятилітнього сина. Біля городища було велике озеро. Цариця була дуже доброю і її син часто грався з хлопчиками-простолюдинами. Одного разу хлопці пішли купатись на озеро і син цариці втопився. Дуже розгнівалась вона і від горя прокляла весь народ. Враз озеро зникло, а поселення пішло під землю. З того часу на цьому проклятому місці ніхто не селився. А саме місце густо заросло барвінком, від чого й назву отримало. А коли барвінок починав квітнути, це нагадувало очі царициного сина.

А ще розповідають, що проклятя з цього місця можна зняти, якщо хлопчик того ж віку на необ’їздженому жеребці обскоче його та витягне закопаний кам’яний стовп. Тоді озеро знову наповниться водою і поселення з’явиться з-під землі.

Існує ще одна легенда. Стосовно неї точаться суперечки: стосується вона Барвінкової гори чи іншого городища. А оповідає вона про місто, що пішло під землю. І ходили чутки, що там, під землею, заховані величезні багатства. Щоб знайти їх потрібно прийти опівночі на це місце і витримати навалу всілякої нечисті, пережити різні страхи, тоді відкриються таємничі двері в приміщення, де стоятимуть скрині з золотом. Були сміливці, які наважувались відшукати багатства, але всі вони помирали від страху.

Вирішив якось один чоловік пошукати щастя й пішов на те місце. Стільки страху натерпівся, всіляка нечисть чіплялась до нього, але він читав молитву і це його врятувало. Раптом де не взявся старець, сивий весь та й питає: «Чого прийшов сюди?» Чоловік розповів йому про свою нужду. Тоді старець показав йому на двері, що наче з-під землі з’явились і розкрились перед ним.

Заходь, бери скільки зможеш винести, але більше трьох разів не заходь.-сказав це старець і зник, наче його й не було. Зайшов чоловік в підземелля, загорілись в нього очі від побаченого, та й забув пересторогу. Тільки в четвертий раз він зайшов як зчинилось щось страшне: сам він перетворився на камінь, а золото все знову опинилось в скринях. І все зникло під землею.