Глухов туристический

Глухівський міський краєзнавчий музей

Posted on 31.08.2011 by mamamlm

Глухівський міський краєзнавчий музей — один з найстаріших на Україні. Створений на основі приватної колекції уродженця Глухівщини Миколи Васильовича Шугурова та експонатів, переданих меценатами міста. В музеї зберігається колекція старовинної зброї, давніх документів, картин, фарфору.

У вересні 2002-го йому виповнилося 100 років з дня заснування. Сучасна експозиція відкрита до ювілею музею.

Музей розташований у приміщенні колишнього Дворянського зібрання (пам’ятка архітектури ХІХ ст.) по вул. Терещенків, 42. Приваблює своїх відвідувачів оновленим класичним інтер’єром, втіленням сучасної дизайнерської думки, професійним наповненням експозиції, яка розміщена в 5 залах загальною площею 383 кв.м. Дизайн і обладнання кожної зали відповідає культурі та духу конкретної епохи.

Музейна колекція складає більше 11 тисяч експонатів. Серед них – природні багатства, археологічні знахідки, документи та матеріали, пов’язані з історією, духовною і матеріальною культурою Глухівщини.

Центральна зала – виставкова. В ній проводяться різноманітні виставки художніх робіт, виробів народних майстрів, науково-практичні конференції, святкові зібрання, урочисті реєстрації шлюбів.

Експозиція зали природи розповідає про корисні копалини, рельєф, клімат, грунти, водні ресурси, флору і фауну Глухівщини. Цікавими є палеонтологічні знахідки, фрагменти кераміки культур, притаманних краю, зокрема ямцево-гребінцевої.

Друга зала експозиції дає уявлення епохи середньовіччя до 1669 року. Тут представлені вироби з кераміки, знаряддя праці, зброя, прикраси, монети. Меморіальний комплекс зали розповідає про Глухівську трагедію 1352 року, коли чума, яка прийшла з Західної Європи, винищила все населення міста. Духовний куточок зали – це історія Глухівського Успенського дівочого монастиря, ігуменею якого була мати Івана Мазепи Марія Магдалина, та Глухівського Петропавлівського чоловічого монастиря, де ігуменом був Дмитро Ростовський.

Наступна зала присвячена найяскравішій сторінці історії Глухова, коли в 1708-1782 роках він був столицею Лівобережної України. Увагу відвідувачів привертають портрети гетьманів І.С.Мазепи, І.І. Скоропадського, П.П.Полуботка, Д.П.Апостола, К.Г.Розумовського, герби знаменитих глухівських дворянських родин, рідкісне видання, датоване 1766 роком — Євангліє напрестольне, куточок видатних композиторів хорового мистецтва М.С.Березовського і Д.С.Бортнянського – випускників першої в Україні Глухівської співацької школи.

Економічному та культурному розвитку Глухівщини ХІХ-початку ХХ ст. присвячена четверта зала музею. Її експонати розповідають про ремесла, промисли, торгівлю, освіту цього періоду. Привертають увагу вироби Волокитинської фарфорової фабрики А.Миклашевського, матеріали, пов’язані з промисловцями-меценатами Терещенками і з Глинською Різдва Пресвятої Богородиці пустинню та експонати про участь глухівчан на фронтах Першої світової війни.

П’ята зала експозиції репрезентує буремне ХХ ст. Унікальними експонатами цього розділу є орден „Срібна зірка” – персональна нагорода учасника громадянської війни Чубунова Л.П., список осіб, позбавлених виборчого права в 1926 році. Експонати зали розповідають про участь глухівчан в боях на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., серед яких документи, нагороди і особисті речі Героїв Радянського Союзу Жужоми Миколи Івановича, відзначеного найвищими бойовими нагородами Сполучених Штатів Америки та Югославії, Кульбаки Петра Леонтійовича, командира Глухівського партизанського загону, Коцеби Григорія Андрійовича, Баришева Миколи Герасимовича та інших.

Експозиція музею закінчується куточком міської квартири 50-х років минулого століття, інтер’єр якої демонструє тогочасний рівень життя глухівчан.

Музей привертає увагу туристів, мешканців міста та його гостей, які знайомляться із славною історією Глухівщини, життям видатних людей і пересічних громадян.

В музеї проводяться екскурсії, лекції, тематичні виставки, презентації книг, концерти за участю камерного народного хору духовної музики з виконанням творів М.Березовського та Д.Бортнянського, святкові реєстрації шлюбів.

Адреса музею: вул. Терещенків, 42, м. Глухів, 41400,

тел.: (05444) 2-27-94

Наша історія 1352-1635

Posted on 30.08.2011 by mamamlm

Користуючись ослабленням руських земель, литовський Великий князь Ольгерд рішуче проголосив, що “вся Русь просто повинна належати литовцям”. Литовські князі захищали міста від набігів ханів і не перешкоджали їх самобутньому життю. Жителі Глухова все ще платили татарщину, але збором цієї данини розпоряджалися вже не ханські баскаки, а литовці.

Влітку 1352 року зайшла із Західної Європи чума і вперше охопила великі райони Руської землі. “В Глухові ж тоді ні одна людина не залишилась, всі ізомроша…” Цього ж року Глухівський князь Симеон Михайлович зміг переселитися в Новосіль і став називатися князем Новосільським. (с.12)

Центр історичного життя князівства поступово переміщується на північ, у лісисті землі в’ятичів. У 1380 році, під час Куликовської битви, представник гілки глухівських князів Степан Новосільський своєю хоробрістю врятував Великого князі Дмитра Донського від неминучої загибелі. “Великого князя між простими воїнами збили з коня; він сів на другого; погналися за ним, знову збили його з коня; нанесли декілька ударів по доспіхах. Князь Новосільський обороняв його. Дмитрій ледве пробився до лісу, сховався під гілками зрубаного дерева і лежав як мертвий”. (с. 11)

Адміністративні, культові і кріпосні споруди періоду Глухівського удільного князівства не збереглися. Їх залишки знаходяться в землі і чекають своїх дослідників.

Тільки у ХVІІ ст. в південноруських літописах з’явились свідоцтва про набіги татар на Глухів у 1605 і 1606 роках. У 1606-1607 роках жителі міста разом з селянами та козаками брали участь у Селянській війні під проводом І.Болотникова.

У 1618 році за умовами Деулінського перемир’я, укладеного після чергової війни Речі Посполитої з Росією, Глухів відходить до Польщі. Він стає прикордонним з московськими землями і до того ж торговельним містом “дикатусу Чернігівського”, управління котрим було доручено каролевичу Владиставу. У передбаченні подальшої боротьби Польщі з Росією Глухів під польською владою особливо інтенсивно укріплювався і заселявся.

Фортифікаційні роботи, проведені у Глухові близько 1635 року під керівництвом Новгород-Сіверського старости, польського магната князя Пісочинського, перетворили “старосвітське городоще” в значну військову фортецю з нижнім і верхнім валами та ровами.

Від Польщі Глухів одержав Магдебурське право, наданням якого вводилось міське самоуправління західноєвропейського типу. Воно було надано з метою прискорення економічного зростання міста і збільшення в ньому числа ремісників. В місті встановлювався власний суд. Жителі одержували різні пільги відносно промислів і торгівлі. (с. 15)

З книги Бєлашова В.І. “Глухів – столиця Гетьманщини (До “Глухівського періоду” історії України (1708 – 1782 рр.)). – Глухів: РВВ ГДПУ, 2005. – 220 С.

Про древню історію міста

Posted on 30.08.2011 by mamamlm

Вперше територія, що входить у теперішні межі Глухова, була заселена у бронзовому віці. Архелогічні знахідки в урочищі Борок, передмістях Радіонівка, Красна Гірка датуються ІІ тис. до н.е. – початком І тис. до н.е. Вони свідчать про досить широку щільність заселення і інтенсивне життя на території сучасного міста.

Розселення слов’янських племен привело до закріплення частини з них на Глухівщині. Мабуть, в останній третині І тис. н.е. і виникає укріплене Глухівське городище. Розташоване у лісовому і болотистому районі, воно перетворилось у велике місто Посейм’я, одержавши назву від слів праслав’янської мови “gluhъ”, старослов’янської “глоухъ”, давньоруської “глухый”, що першопочатково значило: оточене лісами і водами, важкодоступне місто.

Округа Глухова почала заселятися з часів пізнього палеоліту (приблизно 13 тис. років до н.е.). Городища використовувались для захисту від зовнішніх та внутрішніх врогів і відігравали важливу роль у тодішніх торговельно-економічних зв’язках. По річці Есмань вели торгівлю іранські, слов’янські та інші купці. В перекладі з іранської Есмань означає “прекрасний шлях”. Торгівля по ній здійснювалась майже в усі пори року, бо річки використовувались як санні шляхи і взимку. Племена іранців ще до початку нашої ери досягли течії Сейму, а Подесення до І-ІІ ст. становило прикордонну смугу між іранцями, балтами і угро-фінами.

За свідоцтвом літописного зводу “Повісті минулих літ” в 988 році князь Володимир повелів “Ставити міста по Десні і по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні… І від них населив гради, так як була війна з печенігами. І воював з ними, і перемагав їх”. Ці повідомлення наштовхують на думку, що заснування Глухова можна віднести до 988 року. Однак вона позбавлена точних історіографічних, часових і географічних посилань. Будуючи нові і укріплюючи старі міста князь Володимир одночасно здійснював і процес християнізації.

Археологічно встановлено, що будівництво міст в процесі християнізації в першу чергу відбувалось в двох напрямках. Перший – Чернігів – Седнів (літописний Сновськ) – Стародуб. В цьому регіоні ще виділяється напрямок Чернігів – Сновськ – Новгород-Сіверськ на Десні. Другий напрямок простежується з району Переяслава на Курськ. І тільки коли були взяті у “кліщі” внутрішні райони розселення сіверян, почалося будівництво нових міст на цій території. Отже, вони будувались не лише для захисту від ворогів, але й для поширення християнства.

Глухів, через його близькість до земель печенігів і половців, рано звернув увагу князів і по можливості був укріплений від вторгнень кочових племен. З цього часу, мабуть, змінюється і перпшопочатковий зміст назви міста, набуваючи значення “міцного”, “непробивногог” в обороні. В історико-церковній літературі Глухів згадується під 992, а в літописах під 1152 роками. Перша дата наведена в книзі “Картини церковного життя Чернігівської єпархії із ІХ-вікової її історії”.

За літописними даними, які дійшли до нас, за ІХ-Х ст. згадується на Чергігівщині лише три міста: Любеч, Чернігів і Переяслав. Згадок про Глухів у них немає. Однак створення окремої єпархії, яка включала в себе тільки ці міста, навряд чи було б можливим. Всього ж анонімний Географ Баварський згадує в другій половині ІХ ст. більш як про 300 міст і поселень Сіверської землі.

Знайдений на території міста Веригинський скарб, датований Х-ХІ ст., результати археологічних досліджень підтверджують існування поселення на території міста в цей період.